М. М. Неплюєв народився 11(24) вересня 1851 р. у містечку Ямпіль (нині райцентр Сумської області). Він виріс у багатій респектабельній родині, і з дитинства вирізнявся глибокою релігійною чуйністю. Його улюбленою книгою було Євангеліє. В  1875 р.  він закінчив юридичний факультет Петербурзького університету і вступив на службу радником російської амбасади  в Німеччині. Але невдовзі він відчув, що традиційна для відвічного аристократа дипломатична служба морально не вдовольняє його. Життя сповнене розкоші і привілеїв «вищого світу», суперечило ідеалам християнської любові які жили в його душі, і кликали до самопожертви і служіння ближнім. Ця роздвоєність, за визнанням Неплюєва,  мучила його совість. Його внутрішня драма розв'язалася духовним прозрінням, що з'явилося йому в сновидінні: «Я побачив себе в рідному селі, в оточенні селянських дітей. Обличчя їх були наповнені ясним гармонійним поєднанням світла, розуму і натхнення любові. Серед них я дихав в дорогій, рідній атмосфері любові».¹ Цей сон повторився кілька разів підряд.

У 1877 р. Микола Неплюєв залишив кар'єру дипломата і, повернувшись з Мюнхена до Москви, вступив вільно слухачем у Петровської сільськогосподарської академії. Єдино за велінням совісті, не будуючи особливих теорій і планів, він вирішив прийняти на себе особисто моральну провину своїх предків-дворян перед народом і присвятити своє життя турботам про його освіту, духовність і добробут. Внутрішня робота, що почалася в ньому, по осмисленню сучасного стану речей з християнської точки зору привела до створення стрункої релігійно-філософської системи. Вона була викладена в цілій серії книг і брошур, таких як: «Историческое призвание русского помещика» (М.,1880), «Хлеб насущный» (М.,1883), «Благовест библейский» (Лейпциг,1892), «Христианское мировоззрение» (Берлін,1894) та інших.    І на початку XX століття М. Неплюєв стає найвизначнішим у Росії світським богословом, твори якого неоднозначно оцінюються офіційним православ'ям, але знаходять відгук у серцях багатьох морально чуйних сучасників.

У своєму баченні історичного майбутнього країни М. Неплюєв виходив з того, що Росія – держава християнська, і цього визначення достатньо, щоб магістральним напрямком її розвитку став шлях мирного, еволюційного руху від капіталізму до християнського суспільства, яке живе на засадах любові. Головні надії в справі поступового відродження батьківщини М. Неплюєв покладав на людей свого кола – крупних поміщиків і дворянську еліту. «Від нас, – писав він, – людей освічених і заможних залежить багато чого у святій справі морального відродження народу. Ми володіємо матеріальним багатством й інтелектуальною силою, і якщо ми свідомі християни, то обов’язок християнської совісті велить нам зробити на користь народу усе, що можемо, тепер, коли він вступає на новий для нього шлях відносно вільного життя».² Згодом, Неплюєв прийшов до ясного усвідомлення свого суспільного ідеалу. Він назвав його трудовим братерством: «Мені нічого було вигадувати форму життя, яка б найбільше відповідала розумінню життя віруючого християнина. Святі Апостоли навчили нас тому прикладом братських общин, цієї єдиної форми соціального устрою,  яка цілком відповідає братерській любові».    ЧИТАТИ ДАЛІ->