Микола Миколаєвич Неплюєв
Стаття про Трудове Братство, яку побачать читачі була вже написана і надрукована, коли ми отримали сумну звістку про скон його глибокошано-ваного засновника Миколи Миколайовича Неплюєва. Це величезна втрата для його справи, його батьківщини і причина глибокої скорботи для нашого журналу. Лише кілька місяців тому спільні друзі познайомили з нами Миколу Миколайовича, і з перших днів знайомства він проявляв до нас щиру симпатію.
В нашому історичному нарисі читач знайде лише коротку біографію М.М. Неплюєва. Скромність спонукала нас тоді торкатися лише загальних рис. Тепер ми вважаємо своїм неодмінним обов’язком окремо і крупними штрихами намалювати його портрет.
Найперше що вражало у Неплюєві, це благородство, яким так були проникнені уся його зовнішність і його манери. Високий на зріст, з величною статурою, у його погляді, мові, рухах було щось солідне і величаве. Його ви-шукана чемність, яка ніколи його не полишала, була чужа афектації і зарозумілості. Виходець із старовинної дворянської сім’ї, спадкоємець впливової династії, що налічувала міністрів, сенаторів, полководців, правителів, посланників, він у найвищій мірі уособлював аристократизм. Якщо він пійшов в народ, то не для того, аби спроститися до нього, а щоб його підвести до власної висоти. І це йому прекрасно удавалося, завдяки отій красивій простоті, яка невідривна від істинного аристократизму.
Але що у нього було передусім благородне, це душа і серце. Наділений щирою сердечністю і християнським почуттям таким витонченим і таким глибоким, він з дитинства відчував різницю між світським життям з його реаліями: умовною неправдою і низкістю, і вищим життям душі, прилученої до надприродної реальності, де вона прагне здійснити ідеал, заповіданий нам Євангелієм. Він любив говорити про ці духовні натхнення, що становили чарівність його молодості, які за його висловлюванням, лише на хвилину були затьмарені “пилом світу”, щоб знову виявитися з більшою, чим будь-коли силою. Він сам розповідав про цей благодатний поштовх, який відірвав його у 27 років від спокус дипломатичної кар’єри і багатого, блискучого майбутнього, аби цілком віддати його народу.
Неплюєву довелось рухати гори, щоб, розпочавши справу з десятьма бідними селянськими дітьми, довести її до того стану, в якому тепер перебу-ває Трудове Братство. Сповнений надїї на Бога, одному якому він припи-сував всі свої успіхи, він ніколи не вважав себе довершеною, виключною особою і скромно відповідав, що все було “справою милості Божої”, що ко-жен, хто віддасть себе в руку Божу, зробить те, що він зробив.
Якою б сильною не була його віра, панівною рисою його духовного життя була любов і Христове милосердя. Для нього Бог був любов’ю, а хри-стиянство – її вченням любові до Бога і до людей при світлі любові Божест-венної. Весь його моральний вплив зводився до пробудження в душах живої любові. Це було темою його численних творів, бесід і розмов, в яких він на-магався подіяти на кожного слухача окремо.
Не було нічого зворушливішого, як спостерігати його відношення до тих, у кому він дійсно знайшов собі братів у Хресті. Тільки-но він з’являвся, до нього бігли діти і кидались в його обійми, як колись-то в обійми Христа. Це була дивна картина, в якій поєднувались його простота з непохитним благородством.
Як чеснота істинно християнська, його любов осягала на тільки його “воздвиженських братів”, але і всю Росію, усе людство. Він хотів, щоб усюди панували мир і любов, щоб всі спромоглись зрозуміти радість і користь братерського життя утіленого в Трудовому Братстві. Всяке виявлення злості і ненависті було для нього буквально особистим стражданням, і риси обличчя його змінювались від одного читання газет, які повідомляли про злочини і звірства. Він приймав активну участь у світових і європейських мирних конгресах. В Парижі, Лондоні і Берліні, він мав багато друзів і прихильників своїх ідей, він з інтересом слідкував за всім, що робилось у світі для торжества добра. Він живо переймався справою поєднання християнських конфесій. Вирішення цього серйозного питання, уважав він, залежить не від на-укових суперечок, а від доброї волі, любові. “Лише одна любов,- наголошував він - здатна зруйнувати перешкоди поки що не підведені нашим різномисленням до небес”.
Цей психологічний аналіз можна продовжувати і далі. Скажемо тільки, що Неплюєв цілком досягнув тієї душевної гармонїї, про яку він любив гово-рити. В ньому все урівноважувалося: містична релігійність і практичний ро-зум, віра і наука, релігія і життя. Він володів ревністю апостола і терпінням організатора, запальністю пророка і синівською відданістю Православній церкві, котра не довіряла часом його справі, проте ніколи мабудь не мала більш вірного сина.
Він був одним з тих, про яких говорять, що ” їм не належало б ніколи помирати“. Але він не переставав думати про смерть. З деякого часу він став її передчувати. “Якщо Богу потрібно, щоб я жив, - говорив він нещо-давно,- я буду щасливий жити, коли йому бажано, аби я помер, я буду іще щасливіший померти”.
Останнім часом його сильно занепокоював головний задум – організація Всеросійського Братства. Він хотів об’єднати усіх людей доброї волі задля морального відродження своєї дорогої вітчизни. Він був дещо втішений здійсненням свого останнього бажання у дні свого недавнього перебування в Петербурзі і вже вважав свою місію начеб-то закінченою.
Він повернувся до Воздвиженського з підірваним здоров’ям і невдовзі його стан викликав живу тривогу. Але тут надамо слово нашому кореспонденту Г. Вільбуа, який тоді знаходився біля М.М.Неплюєва, він повідомляє: “ У понеділок, 21 січня хворому Миколі Миколайовичу принесли причастя, того ж ранку він був соборований у великому залі свого будинку, де зібралось усе братство в білому, урочистому вбранні. Його 82-річна, також хвора мати, була принесена в кріслі. Микола Миколайович увійшов до зали, тримаючись за двох братчиків... і ніде в цілому світі я не бачив нічого величнішого цього обряду.
О другій годині дня він згас, та вже зранку дух його мріяв про інший світ і жив у ньому”.
Так скончався великий Божий слуга М.М. Неплюєв. Йому було лише 56 років і можна було сподіватися, що він іще довго буде служити, але Бог призвав його, аби віддати йому по справам його.
ДОБРА СПРАВА В РОСЇЇ
Росіянин людина надзвичайно релігійна. Ніде ви не зустрінете такої туги за потойбічним і такого нехтування земним, як у руських душах. Ніде ви не знайдете в такій мірі любові, жалості, упокорення, самовідданості – оцих суто євангельських чеснот.
Кажуть, що росіянин релігійний навіть у своєму атеїзмі, і це правда. Інші народи перевершують руських практичною діловитістю, могутністю організацій, художнім розвитком. Та жоден з них не може порівнятись з руським по глибині релігійного почуття. Коли дивишся на ці величезні рівнини, у десять разів більші ніж Франція, з рідкими ледве помітними високостями, з неосяжними степами, або ж із велетенськими дрімучими лісами, з містами з низьких будинків і селами з їх сірими хатинками, то ви бачите, як усюди височать і приваблюють погляд білі церкви із дзвіницями та куполами усяких форм і кольорів: і золотими, і голубими, і зелененькими, і зірчастими. Без церков неможливий руський пейзаж, як без них неможливий був би Кремль, як без релігійної думки не було б руської історїї і так би мовити руської душі.
Виражається це релігійне життя у побожності народу, його хресних знаменнях, поклонах, свічках перед древніми візантійськими іконами в маленьких каплицях, завжди повних народу, що надають вулицям Москви своєрідно-цікавий відтінок. Хибні вірування породжують секти, які не перестають з’являтися і тепер. Але релігійне життя розкривається і в значно піднесеному: така справа Миколи Неплюєва.
Дні проведені нами у Воздвиженському Трудовому Братстві перенесли нас у добу, коли перші учні і перші апостоли жили одним серцем і однією душею. Це починання треба знати, і щоб дати уявлення про нього ми пропонуємо історію справи, її Статут, нарис про сучасне життя у Воздвиженську, а у заключенні скажемо про результати та надії.
Історія Братства
Професор Сорбони Гастон Боне-Морі, який бачив Трудове Братство десять років тому, грунтовно виклав його діяльність у своїй праці, виданій у 1898 році Академією моральних і політичних наук. Неплюєв сам неодноразово говорив про обставини, що спонукали його кинути світське життя і “йти в народ”, та по-справжньому розгорнути діяльність, зовсім іншим чином, ніж “агітатори-народники”.
Йому було 27 років, коли він перебуваючи тоді в Мюнхені в якості радника при російському посольстві, після придворного балу побачив сон, який вирішив його долю.
“Я був тоді, - розповідає він, духовностомлений більш ніж будь-коли. Думка про те, що все моє життя мине в світській суєті, серед вишуканої підступності і витонченого лицемірства, доводила мене до відчаю. В цю ніч я побачив себе уві сні, в селянській хаті; крізь вікно виднілась церква мого рідного села. Я був оточений селянськими дітьми, бесідував з ними і відчував у душі такий мир, таку радість, яких на яву я вже давно не зазнавав. Особливо вразили мене, лишились живою, дорогою пам’яттю у моєму серці осмислені, одухотворені обличчя дітей і та духовна відрада, яку я переживав при спілкуванні з світлими думкою і серцем, люблячим і братньо любимими мною істотами. Цей сон повторився кілька разів і дав поштовх моїм думкам і бажанням у новому напрямі. Я зрозумів, що від нас, людей освічених і заможних залежить багато чого у святому ділі розумового і морального відродження народу. Зрозумів, що сумний духовний стан нашого бідного народу є результат антихристиянського відношення до нього наших предків, більшість яких бачили в народі тільки грубу робочу силу, занадто довго забуваючи, що і бідний для нас має бути поважаним і улюбленим у Христі братом. Отже, обов’язок християнської совісті велить нам, людям багатим, зробити на користь народу все що можемо тепер, коли він вступає на новий для нього шлях відносно вільного життя. Зрозумів я і те, що саме ця справа є покликанням моїм, як крупного російського поміщика і надасть життю моєму розумний смисл, котрий і примирить мене з ним”.
Щоб підготувати себе до роботи, яка мала стати єдиною метою життя Микола Неплюєв слухав лекції в Московській землеробській академії. Тут він штудіював природничі науки, необхідні для створення шкіл. А щоб підготувати себе морально, він вважав за потрібне впорядкувати свій світогляд. Цей світогляд не був філософією, якою Неплюєв захоплювався, коли був молодим студентом Петербурзького університету. Він повернувся до книги, що заполоняла його в дитинстві, до Біблії, прочитав і перечитав її і побачив, що “біблійський світогляд найбільш гармонійний, найбільш задовольняючий зажадання розуму і серця людського, ідеал Біблії найвищий, він вміщає в собі всі філософські ідеали, як частини в цілому”.
Освітлений її промінням увесь світ здавався йому великим одкровенням любові БожоЇ, яка дає можливість усім його створінням повернутися до Отця і через любов знайти щастя. Жива любов до Бога- любові і до наших ближніх – ось основний мотив промов і творів Неплюєва, і ідея, яка надихала усе його життя. Але жива любов – це велика праця душі, вона передбачає свідому, живу віру і не може поєднуватись з рутинною релігією. Ось тут надзвичайно здоровий розум, який злучався в Неплюєва із самими містичними стремліннями, урятував його від підводного каменя, об який розбився Лев Толстой. Аби розвинути й реалізувати християнську ідею братолюбства він не став скасовувати букву зовнішнього церковного обряду та заперечувати установлення релігійних традицій минулого. Він визнав достатнім звільнитися від формалізму рутини і надати обрядам і молитвам живо твірний смисл та влити у букву дух.
Підготовлений отак Неплюєв міг тепер підійти до справи виховання. Восени 1880 року він приїхав до містечка Янполя Чернігівської губернії у родовий маєток. Його батько, губернський предводитель дворянства, потомок древнього і знатного роду , не поділяв його поглядів. Попри те він таки надав синові невеликий будинок у містечку, де Микола Миколайович притулив десять бідних дітей. Так 4 серпня 1881 року зародилася майбутня Воздвиженська школа.
Восени 1884 року Неплюєв остаточно оселився у своєму родовому
помісті, хуторі Воздвиженському, за 10 верств від Янполя. Тут 4 серпня 1885 року він заснував Воздвиженську чоловічу агрономічну школу. Практичний розум Неплюєва, властивий всьому що він робив, проявився і в устрої школи: він намагається не відокремлювати учнів від звичайної їм селянської праці, побуту, сільських ремесел. Заняття, викладання наук, режим, їжа, - все просякнуте стремлінням виформувати серйозних сільських трударів і виховати добрих християн, які глибоко розуміють високий ідеал своєї релігії.
Ті, хто знають російську провінцію, зрозуміють, наскільки тяжко було Неплюєву виховати в дітях свідому віру і свідому любов, і шану до Христа Спасителя. Адже ті звички і те моральне середовище, серед якого зростали діти селян, були найбільшою завадою для улаштування чесного життя по вірі.
Груба гордість у найрізноманітніших її проявах, упевнений у своїй правоті грубий егоїзм, груба неповага до особистості людини, як образу і подоби Божої в собі і в інших, сонна апатія духу, байдужість до всього піднесеного, доброго і прекрасного, благодушна лагідність, а інколи захоплене відношення до грубого, паскудного та спотвореного, примітивні забобони замість віри живої, цілковите невміння володіти собою, надзвичайна неохайність, брутальна вимогливість у стосунках із ближніми й повне нерозуміння своїх обов’язків до них – ось журлива картина великих немощів, притаманних у більшій чи меншій мірі переважній більшості дітей православного простолюддя.
А на те, всі виховні засоби Неплюєва були спрямовані бодай пробудити живу віру та за допомогою її допомогти добрій волі дитини побороти у важкій боротьбі оцю сукупність антихристиянських і антисоціальних звичок, укорінених і успадкованих від довгих віків рабського ладу життя.
Заради досягнення педагогічної мети Неплюєв робив усе: відвідував школу, бесідував кожної суботи про життя учнів протягом тижня, улаштовував щомісячні зібрання, моральними прийомами намагався виправити помилки і недоліки, проводив духовні читання, навчання, молитви і, нарешті, влаштовував розваги і прогулянки, організовував поїздки до духовних і культурних центрів. А у недільні й святкові дні – літературні й музичні вистави.
Він спромігся створити потужний педагогічний колектив однодумців із бувших своїх вихованців та вперше упровадив у школі так звану систему “братських гуртків” – осердя самовиховання і самоорганізації учнів.
Читаючи Священне писання Неплюєв головним чином, намагався пояснити учням життєве значення слова Божого, ті практичні висновки, які логічно з нього випливають і тому неминуче мають бути, визнані обов’язковими для усякої віруючої людини. При цьому він усією душею щиро любив своїх вихованців і це відчували діти, багато з яких згодом захотіли стати на шлях чесного християнського життя.
4 серпня 1889 року відбувся перший випуск школи. З шести чоловік, троє зволіли продовжувати братерське життя, започатковане у школі. Наступного року з одинадцяти випускників, шестеро пішло їхнім шляхом. Це і було зародженням Трудового братства- цього дивовижного закладу де християни складають велику сім’ю , організовують своє життя для добра і таким чином впроваджують в життя осяйну мрію людства про суспільство сперте не на егоїзмі, страсі і наживі, але на любові.
Року 1890 мати Миколи Миколайовича, пані Олександра Миколаївна Неплюєва, народжена баронеса фон Шліппенбах і обидві його сестри Марія Миколаївна Уманець та Ольга Миколаївна Неплюєва долучилися до справи. Вони заходилися створювати Преображенську жіночу школу, з такою ж системою виховання, як і чоловіча. Незабаром школа вже функціонувала у Воздвиженському. Це відкрило нову можливість: об’єднувати у братство не тільки окремих людей, але і сім’ї молодих людей які, природньо, одружувалися згодом після закінчення школи. Відтоді на лоні Трудового Братства заохочується повноцінне сімейне життя.
В 1893 році був освячений братський храм у честь Воздвиження Хреста Господнього, тієї ж осені згуляли перше в Братстві весілля. Рік потому був затверджений Синодом Статут Братства, якому государ Олександр III надав право юридичної особи. Нарешті 22 липня 1895 року сталося урочисте відкриття Братства і братчики виголосили свої перші обітниці.
З року в рік чисельність братїї збільшувалась, як завдяки випускам шкіл, так і шляхом прийому людей зі сторони, після річного випробного терміну. Братство зростало, зміцнювалось, будувалось і облаштовувалось. Центр Трудового Братства – хутір Воздвиженський набував вигляду привабливого і мальовничого. Старий ліс був розчищений і перетворений у затишний парк.
Зелений пагорб “Хомяковської гірки”, із скульптурою окриленого ангела на ній, здійнявся біля берегу великого ставу. Вільні площі землі всередині хутора зайняв просторий фруктовий сад.
29 грудня 1901 року Неплюєв завершив свій довго леліяний проект: зі згоди матері і обох сестер передав Братству нерухоме майно, розташоване у Глухівському повіті в Малоросії. Воно складалось з 18457 гектарів землі з лісом, будівлями і заводами: двома винокуренними, цукровим і ливарно-механічним. Частина майна – 5808 гектарів негайно перейшла у повну власність Трудового братства, яке мало безпосередньо його експлуатувати, з умовою виплачувати щорічно 23320 рублів на утримання шкіл, церкви, лікарні та 5118 рублів на проценти і амортизацію боргу Дворянському земельному банку. Загальна вартість майна подарованого Неплюєвим поцінована була в 5 мільйонів франків.
На отримувані доходи Воздвиженське Братство мусить створити інші трудові братства в Росіїї та за кордоном.
Цим королівським за щедрістю даром була завершена організація Братства і забезпечене його подальше існування.
Наша оповідь буде не повною, якщо не сказати про ті колосальні перепони, які довелось подолати Неплюєву. Не було жодного класу суспільства, який би не проявив ворожості його починанням.
Духовенство з недовір’ям дивилось на ініціативу, що походила від мирян. Суворий захисник православства К.П. Побєдоносцев геть нестерпно ставився до прояву релігійного життя поза церковної ієрархії. Багато вищих представників церковної влади схильні були вбачати у неплюєвських закладах культивацію духу Заходу, протестанських методів діяльності. Втім, треба зазначити, що Неплюєв зміг знайти і серед авторитетного духовенства гарячі симпатії. Він достатньо продемонстрував свою щиру відданість Православній церкві і минулого року преосвященний Євдоким, видатний ректор Московської духовної академії запросив його викласти у лекціях свої погляди студентам академії.
В дворянстві Неплюєв зустрів здається найжорсткішу опозицію. Коли він приступав до справи, одним з найсильніших його бажань було віднайти собі послідовників. Але замість них він знайшов скоріш наклепників. Його звинувачували у зраді своєму привілейованому стану і демагогії. Йому б нічого поганого не сказали, якби він розтратив свої капітали на шалені витівки. За те, що він присвятив своє багатство і своє життя відродженню народу, їм обурювалися.
Але і сам цей народ ледве розумів добро, якого йому бажали. Він не довіряв і відмовлявся зробити зусилля, необхідні для переходу до кращого, вищого життя. Селяни уважали за краще жити, за їх же висловлюванням “свинями” в жалюгідних халупах, чим увійти до Братства, так високо піднесеного в розумовому і моралістичному розвитку і зовнішній порядності. Ці позитивні якості збуджували в них не бажання наслідувати добрий приклад, не бажання позмагатися, а заздрість, яка доходила нерідко до ненависті. Були навіть цілі змови і одного разу знадобилось не що, як втручання загону козаків, аби лиш зупинити агресивно налаштовану юрбу селян із навколишніх сіл, які вирішили грабувати і палити братські будівлі.
У Воздвиженському і досі пам’ятають ті драматичні дні, коли революційні агітатори підбурювали людей до злодійства, коли жадібні селяни підганяли вози до кордонів братського маєтку, чекаючи заклику до грабежу. Жінки і діти виїхали тоді до сусіднього міста, зосталися самі озброєні мужчини, та гроза минула і милість Божа зглянулася на Братство.
Одначе, найбільш небезпечне явище відбулося в середині Братства, на початку його становлення. В ньому виникло дві течії: одні братчики хотіли основним напрямком розвитку зробити матеріальне благополуччя, улаштування раціонального комфортного життя. Інші, вірні християнському духу, бажали передовсім – морального та релігійного вдосконалення. Останній напрямок взяв гору. Були, правда, і боротьба, і відпадіння, але Братство вийшло із всього цього оновленим і торжествуючим, з більшими ніж будь-коли випробуваними силами. Воно відпрацювало і затвердило принципи, якими невідступно керується і продовжує свою ходу до християнських ідеалів.
ЖИТТЯ В БРАТСТВІ
Якою б гарною не була теорія сама по собі, вона лише мертва буква. ЇЇ треба бачити в самому житті справи, яким вона керує і яке вона виражає. Відносно Трудового братства це правило повинно бути застосоване суворіше, ніж будь-де.
Ми не ставимо собі за мету дати повне описання життя у Воздвиженському, спробуємо лише торкнутися головних його проявів.
Братство не є особливою, окремою партією, або ж релігійним осередком, але основою всього життя являється християнський дух любові, він охоплює всі сфери діяльності й пронизує їх своїми животворними струменями.
Для здійснення ідеалів братерства, миру і любові треба розраховувати не на слабкість грішної людини, а на милість Божу. Справа братерства людей може бути лише справою Божою.
Релігійне життя на лоні Братства має свої самобутні прояви. У церкві – ошатній дерев’яній будівлі в древньоруському стилі напередодні недільних і святкових днів о 5-й вечора служиться всенощна, наступного дня о 10-й ранку урочиста літургія. Спів виконується хором із членів братства і вихованців шкіл. Служби красиві, величні, урочисті. Інколи, в гарну погоду вечірня служба переноситься у парк. Це у вищій мірі поетична картина. Під свіжими зеленими кронами могутніх дубів сходяться всі братчики. Чарівний букет являє собою тоді зібране на молитву просто неба братство, - тут і мати-стариця, з невимовно ясним душевним спокоєм і щасливим обличчям, тут і чоловіки з дружинами, парубки, дівчата і сотня дітей усяких літ, аж до немовлят. Все це молоде, бадьоре, сповнене життям, сповнене силою.
Залишаючи храм Божий, братчики мають у себе вдома маленьку капличку, не тільки у залі братської сім’ї, а й у кожній кімнаті є куточок із іконами. У їдальні сім’ї перед іконами невеличкий столик із священними книгами і лампадка, яку запалюють під час молитви. Тут збираються вранці і ввечері. Щоп’ятниці буває молитовне зібрання у великому залі жіночої школи. З благословення священика воно закінчується братнім поцілунком між усіма братами і сестрами.
В Братстві міцно дотримуються усіх канонів Православної церкви. Певна річ, що релігійне життя в общині знаходиться в гармонії з самою чистою концепцією християнства. Життя релігійне проявляється в дійсному моральному житті. Обряд і буква струнко підпорядковані духу.
Моральне виховання, звісно починається з раннього дитинства і продовжується у школах. Дітям прагнуть прищепити настрої любові, милосердя, братерства і пояснити красу християнського ідеалу. Ця справа, за свідченням воздвиженських педагогів, важка “оскільки мало любові”. Та з іншого боку вельми рідко буває, щоб зусилля вихователів залишалися б безплідними. Зрештою, щоденна праця учнів, звичка до простого одягу і їжі надає цьому вихованню щось динамічне і мужнє. Ідеал поєднується з силою і набуває рис простого й відкритого благородства, яке швидко змінює дітей, більшість яких прийшли з народу.
Це благородство не тільки зовнішнє. Не варто і говорити, що грубі пороки, які обтяжують російське селянство: горілка, тютюн, розпуста, лихословство, у братстві відсутні.
У матеріальному плані братчики живуть досить скромно, але охайно. Щоб дати уявлення про простість їх життя, скажемо, що утримання однієї особи, харчі й одяг коштує в середньому 110 рублів на рік, або 315 франків.
Проте ця скромність не носить суворого і похмурого характеру. Мета Неплюєва – не в защемленні життя, а в тому, щоб виховати і виформувати у гармонійному порядку всі здібності людини, “розум підпорядкувати любові, а почуття розуму”. Він спромігся показати, що християнство не є релігією смерті, але релігією життя і щастя.
Згуртовані любов’ю в єдину братню сім’ю, члени Братства надають один одному матеріальну і моральну підтримку, вчать один одного, виправляють, вказуючи на істинний путь. Ця роль особливо належить старшині братської сім’ї, який має бути “живою совістю” общини.
Цвіт любові проявляється у делікатності, увічливості, доброзичливості. Ті, хто мали нагоду провести у Воздвиженському декілька днів, могли переконатися, що члени Братства вміють брати приклад з свого фундатора.
Соціальне життя детально регламентоване Статутом. Трудове братство, прагнучи здійснити Божественну правду віри, діючи у сфері суспільного життя шляхом любові, не може цілком базуватись на виборних засадах, але воно природно має межувати з цим принципом, надаючи право вирішувати долю Братства не представникам більшості, а меншості самих ревних і досвічених братчиків. Ця відповідальність лежить на плечах повноправних братів, що входять до Думи Братства. В руках Думи вся влада, її очолює Блюститель – М.М. Неплюєв.
Братчики живуть “сім’ями” в гуртожитках, деякі в окремих будинках. Число братських сімей зараз доходить до десяти, кожна з них носить ім’я якого-небудь святого. Заведено тип великих будинків, що вміщують 12 особистих сімей. Кожна має одну простору кімнату, де мешкають батько, мати і діти молодшого віку. Але кухня в домі одна, їдять разом у великій їдальні, яка слугує місцем зборів сім’ї. Усяка сім’я веде хроніку духовного життя. По цим хронікам старшина складає звіт про спільне життя за тиждень. Матері мають спеціальні збори, обговорюють питання побуту поточного і виховання дітей.
Нежонаті брати і незаміжні сестри утворюють окремі групи, або живуть в одному з будинків із сімейними членами Братства .
Хворі лікуються в прекрасно обладнаному і добре обставленому шпиталі Братства, куди приймаються також робітники і селяни.
У братстві однаково поважають всі види труда, всі одержують однакову винагороду, всі володіють рівними правами, як чоловіки, так і жінки. З іншого боку братство вимагає від своїх членів обережності, такту і скромності у стосунках між братами і сестрами. Воно не бажає ані флірту, ні інтриг, ні “особливої і пристрасної дружби”. І справді, завдяки благородному й серйозному характеру, взаємні стосунки, незважаючи на тісне зближення, в спільному житті бездоганні.
Братчики займаються обробленням землі, дуже розвинене садівництво, особливо в Рождественському, де функціонують плодові розсадники. Для винокуренного заводу саджають великі площі картоплі. Вирощують також: пшеницю, жито, ячмінь, овес, штучне і натуральне сіно, цукрові і кормові буряки, коноплі, овочі. Відмінно поставлено племінне господарство, породи коней, корів, свиней, овечок не залишають бажати кращого. Молочна галузь – предмет особливої дбайливості. В лісах також господарство ведеться в суворому порядку.
Кожна братська сім’я складає артіль, - робочу корпорацію, яка займається певним видом робіт. Управляє нею вибраний із її середовища керівник. Він відповідальний перед сім’єю та Господарською радою за виконання робіт.
Насичене трудове життя не заважає цінувати значення життя інтелектуального, ані здорових розваг. Кожної неділі всі після полудня збираються на літературні або музичні вистави, проводять публічні читання, наукові доповіді, релігійні бесіди. Вечір проходить у великому залі блюститетельскому дому, читають листи відсутніх братчиків, співають, грають.
Зимовими вечорами частенько сидять довкола величезного самовару, з якого на вас сповна вистачить дві чи три склянки чаю. Куштують паляниці, яблука з медом.
Братчик з чудовим м’яким басом заводить меланхолійну українську пісню, інший декламує вірші. Музиканти беруть свої балалайки – оцю національну гітару, і з великою майстерністю виконують народні пісні. Хутко рухаючись під бадьорі звуки оркестру, інший братчик танцює “руську”, або войовничий козачок. Опріч оцього, невимушено розмовляють, шуткують, щасливі що вкупі, що всі дихають одним повітрям, сповненим любові і довіри.
Одне із самих ліричних, урочистих свят, це – вступ до Братства молодих людей, по закінченні школи. Воно відбувається вночі, після церковного торжества зранку, денної церемонії та братської вечері у блюстительському домі. Алеї парку яскраво ілюміновані кольоровими ліхтариками, променіє різнобарвними вогниками і будинок, готовий прийняти нових членів великої сім’ї. Раптом серед нічної тиші долинає спів, урочистий і чистий. У мерехтінні світла, по алеям рухається процесія, очолювана священником з благословляючим хрестом у руках. За ним йдуть молоді брати і сестри. Оточуюча їх юрба просувається поруч і милується дійством. Члени ради чекають нових, юних братів на терасі. Під спів їх вводять у нове приміщення, після молитви новосельці приймають вітання і подарунки.
Бувають і іншого роду святкові насолоди. Драматичні вистави зовсім не рідкість у Воздвиженському Розвинені естетичні смаки дозволяють опановувати й такі складні жанри художньої творчості. П’єси ставляться на досить професійному рівні, а актори ведуть свої ролі часом із справжнім артистизмом.
Розумовому розвитку сприяють також спілкування з видатними людьми, які часто відвідують заклад. Братство пропонує для своїх членів бібліотеку в 6000 томів, яка дає можливість пізнавати науки, корисні для їхнього роду діяльності, наставлятися у питаннях віри. З течіями сучасного життя знайомляться з різноманітних газет і журналів. Але суворо забороняється розумова гордість, усілякий вияв злої критики та егоїстичного, суто інтелектуального життя. Ця пересторога не заважає членам Братства досягати високого інтелектуального рівня, в чому можна переконатися під час першого ж спілкування з ними. Моральні цінності, прагнення підтримувати здорову недоторканність душі й гармонія її здібностей – корисніші для справжнього духовного життя, ніж виключне вдосконалення розуму. “ Любити, - говорив св. Августин, - значить бачити, любов – це око”.
Тепер деякі подробиці про житло, одяг, їжу. Оглянутий нами двоповерховий цегляний будинок сім’ї св. Іоана Богослова становить прямокутник завдовжки 30 метрів і шириною 15 метрів. Мешкають в ньому 24 дорослих і 36 дітей, 12 квартир призначено для окремих сімей, одна кімната для їдальні, одна – для кухні, три – для дітей. Їдальня сполучена з великою верандою, де влітку, звичайно і накривають стіл. Це просторе приміщення слугує також ігровим майданчиком для дітей. Всі діти братської сім’ї перебувають під наглядом однієї з сестер.
У середині будинку всюду світло, всюди свіже повітря. Чистота панує на стінах, прикрашених фотографіями і картинами, на скромних меблях: березових шафах, сундуках, столах, залізних ліжках. Все акуратно прибрано, усюди чисто, світло і так охайно, що заходячи отримуєш дуже приємне враження і не віриш, що знаходишся за два кроки від убогих хат, де часто-густо в розгардіяші, грязюці і духоті туляться сім’ї російських селян.
Що стосується харчування, то обід і вечеря складаються звичайно з борща з м’ясом і каші, приправленої салом, маслом або молоком. На сніданок, ті хто займаються фізичною працею одержують юшку, інші - чай. Кожна сім’я може сама встановлювати меню, за умови не виходити за межі визначеного бюджету.
Одяг прийнятий у Братстві такий: чоловіки носять чорні або темні брюки і короткі блузи, стягнуті у талії паском. Влітку – легкі кольорові сорочки. Поверх вони вдягають куртку, а взимку кожух. Жінки вдягнені у темно-сині сукні, в літню пору – більш світлих відтінків. Головний убір для чоловіків влітку – кашкет, взимку хутряна шапка. Для жінок білі хустини – влітку, чорні шерстяні – взимку. Взуттям чоловікам і юнакам слугують високі чоботи. Весь оцей костюм, з короткою стягнутою в талії блузою, надає їм стрункої, вільної і войовничої статури.
Коли настає літо, братчики не соромляться ходити босоніж під час роботи. Діти ж майже ціле літо не знають іншого взуття. І вони чарівні зі своїми голими ніжками, сорочечками, стягнутими у талії, з мішечком для носової хусточки, на ременці через плече. Вигляд їхній настільки свіжий, життєрадісний і симпатичний, що просто милує око.
Загалом у зовнішньому вигляді братчиків, як і у всіх інших зримих формах братського укладу життя віддзеркалюється його внутрішній дух і його стиль: охайний, здоровий, простий та елегантний.
Зупинемо тепер свою увагу на школах Трудового братства, які являються його дітищем. Уся їх система виховання спрямована на те, щоб приготувати до братського життя.
Перед тим, як прийняти учня, від батьків чи опікунів береться формальна підписка не перешкоджати їхньому вступу до Братства.
Конкурс відкривається щорічно на початку серпня і складається з письмового та усного іспиту. Бажаючих вступити дуже багато: до кожної школи їх більше сотні, при двадцяти вакансіях. Деякі діти роблять героїчні зусилля, аби добратися. Один хлопчик пройшов у минулому році 300 верств пішки. Загалом, це діти селян. Проте, є також із міщан, купців і навіть дворян. Більша їх частина з малоросійських губерній.
Окрім звичайних знань, що вимагаються на екзамені, для допуску в школу треба мати й фізичне здоров’я, достатнє для того, аби виконувати шкільні й польові роботи. Перше півріччя – від жовтня до березня, присячене навчанню, друге – від квітня до вересня – праці фізичній. Відпусток обмаль, вони короткі і не можуть даватися під час робіт. Канікули, котрі тривають місяць надаються взимку, від 15 грудня до 15 січня. Одяг вихованців схожий на братський, їжа не відрізняється од селянської. Усякий відступ від загального режиму заборонений.
Шкільна програма чоловічої школи включає: освіту релігійну (катехізис, літергію, Євангеліє, діяння і послання Апостолів), потім: російську мову, співи, гімнастику, георгафію, математику, геометрію, фізику, хімію, анатомію, фізіологію, ентомологію, ботаніку, історію, законодавство, геодезію, креслення, бджолярство, зоотехнію, ветеринарію, конярство, молочне господарство, землеробство, агрономію, лісове і лугове господарство.
Практичні заняття учнів полягають в експлуатації 87,2 гектарів орної землі, луків, плодових і лісових розсадників, веденні скотарства. Старші привчаються керувати і розпоряджатися. Всі по черзі несуть службу у школах, конюшнях, на пасіці, на гумні, у слюсарній і столярній майстернях, де 30 учнів працюють щоденно по три години взимку, а влітку – від 8 до 10 годин.
Прокидаються зимою о 6-й ранку. З 8-ї до 12-ї – шкільні уроки, з 1230 до 1600 години – практичні заняття.
Влітку прокидаються о 4-й ранку. Роботи починаються опів на шосту. О сьомій годині – сніданок. Від 8 до 12 праця. З 12 до 15 – обід і відпочинок, після якого працюють до сьомої вечора з півгодинною перервою для полудника.
Програма для дівчат охоплює навчання релігійне, російську мову, математику, російську історію, географію, співи, хімію, фізику, анатомію і фізіологію, ботаніку, землеробство, садівництво, скотарство, птахівництво, молочну справу, кроєння і шиття, гімнастику, гігієну, догляд за хворими і дитиною, ведення домашнього господарства.
Вони також пораються на городах, у фруктовому саду, на молочній фермі, в пташиному дворі. Випікають хліб, готують різноманітні страви, займаються ткацтвом, перуть білизну, працюють на ланах. Всі ці заняття побудовані на те аби пробуджувати добру волю, любов і наполегливість у роботі.
Кожна школа налічує біля 80 учнів, поділених на класи, у чоловічій таких 5: два підготовчих і три спеціальних. У жіночій – 4: один підготовчий і три спеціальні.
На 1 грудня 1905 року 143 юнаки закінчили школу, з них 109 вступили в Братство. 1 жовтня 1906 року 122 дівчини скінчили курс і переважна більшість їх також увійшла до Братства.
Обидві школи схожі одна на одну, не тільки програмово й організаційно, але особливо своїм життям і духом. Кожна школа має “братські гуртки”, які могутньо сприяють моральному вихованню. Загальний дух домінуючий тут – не дух упідлеглення, але дух братерської відданості і простоти. Раз на тиждень збираються для перегляду шкільних журналів, для обговорення подій життя, воліючи в такий спосіб усунути все, що може послабити стремління до християнського ідеалу – вільного людського братерства в ім’я Христове.
До сільськогосподарських шкіл можна віднести, хоча безпосередньо незалежний від Братства, Ямпільський притулок пані Неплюєвої – матері. Він надає домівку 40 дітям, хлопчикам і дівчатам, яких під наглядом Ольги Миколаївни Неплюєвої готують до вступу в землеробські школи.
Такі загальні риси життя Воздвиженського братства. Але що не піддається ніякому описанню, це сама атмосфера цього життя, вплив його фундатора, його матері і сестер, який ніколи не вщухає. І дійсно, своє життя вони віддали Братству, і змальовуючи його, ми змальовуємо їхню душу. Треба жити з ними, треба бачити, як вони моляться, бесідують і направлять, переконують і виправляють із всіляким терпінням. Виховують кожний шкільний вік окремо, з усією старанністю і натхненням художника, що творить омріяний образ.
Така великодушність, як ми бачимо, не могла бути даремною.
РЕЗУЛЬТАТИ І НАДІЇ
Спочатку наведемо деякі цифри. Дотепер кількість братчиків, включаючи вихованців становить близько 500 людей. До того, ведення великого, багатогалузевого господарства потребує певної кількості найманих робітників. Одні з них, приблизно 250 чоловік живуть у межах Братства, інші, число яких сягає іноді 600 і навіть 800 чоловік наймаються на сезонні роботи. Розвиток Братства передбачає поступове укорочення найманих робітників. Положення общини стане у цьому плані нормальне, коли вона буде налічувати близько 1000 людей.
Думська рада, - дирекція Трудового братства складається з 19 повноправних братів і сестер, а Господарська рада із 11 членів. У якості почесних членів до Братства входять: її імператорська величність принцеса Евгенія Максиміліянівна Ольденбургська і ректор Московської духовної академії преосвященний Євдоким.
Прибутки з маєтка, де господарює Братство зростають:
За 1901 – 1902 рр. до 82150 руб.
1903 – 1904 рр. до 97776 руб.
1906 – 1907 рр. до 112942 руб.
З цієї суми фінансуються школи, притулки, лікарня, церква, утримується рухоме і нерухоме майно. Крім того 20% від загальної суми прибутку відкладаються в основний і запасний капітали. Залишок, згідно ст.28 Статуту ділиться порівну між усіма членами Братства і записується на їх особисті рахунки, тобто стає приватною власністю кожного братчика.
Загальна вартість всього майна і вкладених капіталів, цебто всього активу Трудового Братства сягає зараз 2065332 рублів, або близько 5,9 млн. франків. Коли ж було здійснене даріння, капіталу було 1757407 рублів, або біля 5 млн. франків.
Такі зовнішні економічні результати. Але якими б хорошими вони не були, вони ніщо у порівнянні з результатами моральнісними.
Певна річ, фундатори Братства втішені з того, що їм вдалося поступово посутньо поліпшити матеріальне становище людей з простого народу, що при однакових затратах братчики можуть жити незрівнянно краще селян. Вони раді бачити, що члени Братства забезпечують хліб насущний, що старенькі, удови і сироти гарантовані від злидарства, морально не покинуті, і в теплій братній сім’ї знаходять опору й відраду, яких їх позбавила доля.
Та, що тішить фундаторів понад усе, - це релігійно-моральне гараздування. Слова М.М. Неплюєва, сказані ним кілька років тому, справедливі і сьогодні: “Від року в рік для мене стає дедалі більш очевидним неухильний духовний ріст Братства та шкіл наших. І нині трапляються в житті Братства дуже прикрі явища, але з кожним наступним роком таких чимраз менше. Загальне духовне життя товариства настільки покращується, що колишні наші немочі стають рідкісними вийнятками”.
Ми вже переконались, що висока релігійна концепція не завадила удосконаленню інтелектуальному і соціальному. Отримані Трудовим братством результати вражають всіх, хто може усвідомити і порівняти побачене ними тут, з тим, що вони знають про моральний і матеріальний стан російського народу. Безсумнівно, що в глибині руської душі є дорогоцінний зародок християнства, але він надто часто заглушується рутиною і печальними наслідками віків рабства і невігластва.
Дефіцит у нижчих верствах народу елементарної християнської свідомості проявляється інколи у чисто поганських вчинках.
Один селянин розповідає, як перед скоєнням злочину він “перехрестився раз, другий, третій, потім промовив: “Господи благослови!” і вбив людину.
Інший після вбивства старанно цурався скоромного, бо був піст, а він не хотів зійти за “нехристя”.
Безперечно, руська душа переживає кризу, як у верхах, так і в низах, вона жадає життя свобідного і осмисленого. На жаль, традиційна релігія часто зводиться до зовнішніх обрядів і не впливає морально на душу. Вищі класи суспільства, “інтелігенція”, - як говорять в Росії, стають здобиччю раціонального прагматизму або революційних тенденцій. Щодо народу, то він охоче слухає голоси “агітаторів і експропріаторів”, які проповідують лише злодійство і грабіж.
Таким чином емансипація відбувається поза Церквою і проти неї. Тож бо справа М.М. Неплюєва цілком актуальна. Вона є справою емансипації, морального і матеріального прогресу, тільки при наявності здорового глузду, освіченої віри і любові. Вона – в дусі національних традицій, вона виходить з руської землі, з самої глибини руської душі.
Звинувачення, які багато разів пред’являлися до неї, буцім-то вона мотивована честолюбством, гонористістю, меркантильністю, критики не витримують. Тільки недобросовістність або невігластво можуть підозрювати такі низькі мотиви у великодушних засновників Братства, чи його членів. Єдине заперечення, яке могли б зробити розумні люди, те , що “справа ця надто прегарна, що реалізацію подібної мрії можна знайти тільки в країні Утопії”. На це можна лише відповісти: “прийдіть і подивіться”. Або, якщо це християни, сказати їм: “з поміччю благодаті Божої все можливо”.
Оцю останню думку я часто чув у Воздвиженському. Саме вона і підтримувала Миколу Миколайовича і допомагала йому з вірою дивитись у майбутнє. Він мріяв, що настане день, коли вулик наповниться і полетять із нього рої по всій Росії і навіть за її кордони. Він хотів улаштувати подібні братства у своїх володіннях поблизу Санк-Петербурга та Нижнього Новгорода, а торгівельно-промислове братство у Москві. Він плекав надію, що інші багаті християни будуть наслідувати його приклад, що поміщики, не доходячи подібно йому до повної відмови від власного майна, будуть на арендних засадах створювати трудові братства для ведення колективного господарства на своїх землях. Що священники, не обмежуючись церковними обрядами будуть морально виховувати парафіян, що офіційна школа покладе в основу виховання насамперед християнські моральні принципи.
Та чи не було це лише прекрасною ілюзією? Ні, вважаємо ми. Коли ці благородні побажання не здійсняться, тоді обманеться не Неплюєв, обманеться тоді Росія. Але Провидіння не бажає цього, і ми хочемо, щоб апостола братньої любові слухали не тільки в Росії, а й поза нею.
Наразі можна сказати, що думка його приходить цілком своєчасно. За індивідуалізмом, за сп’янінням абсолютною свободою завжди настає зажадання людської асоціації, почуття солідарності. В цьому контексті у Франції вже помітне цікаве зближення між соціальним рухом і християнським світом. Вже є соціалісти, які перестали ворожо ставитись до релігії, і християни, які вбачають в соціалізмі деякі вірні речі, а не лише теорію насильства. Сподіваємось, і для тих, і для інших, урок даний таким великим поборником добра, як Микола Неплюєв не мине даремно. Моральне і матеріальне спасіння приходить для народу тільки від освіченої свідомості, від життя улаштованого на засадах братерської любові, християнських моральних пріорітетах. І програма намічена Трудовим Братством не ілюзія.
Січень – лютий 1908 р.
*L’Association ouvriere de Vosdvijensk, par Bonet-Maury, Alphonse Picard et fils, 1898. Paris.
Скорочений переклад В.М. Авдасьова
Викладено: альманах “Н.Н. Неплюев, подвижник Земли русской: (Венок на могилу)”, Сергиев Посад: Типография Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 1908г., стр. 57-61,62-72, 89-118.