Степне

1. Село Степне – (до 1922 року с. Юринівка) центр сільської ради. До складу сільради входять села: Степне, Майське, Феофілівка.

2.Свого герба та прапора сільська рада не має.

3.Географічне розташування:

с. Степне розташоване на півночі Ямпільського району, лежить на сході Поліської низовини Східноєвропейської рівнини. с. Степне розташоване за 19 км від районного центру. Межує з Середино-Будським районом.

На території села знаходяться витоки двох річок. Річка Рудка починається на південно-східній околиці села, а річка Бичиха на північно-східній.

4. Площа населених пунктів ради складає: 417,1га в т.ч.: с. Степне - 368,2 га, с. Майське - 20,8 га, с. Феофілівка - 28,1 га.

5. Всього на території ради станом на 01.04.2007 року проживає 733 чоловіка, в т.ч.: с. Степне – 691, с. Майське —18, с. Феофілівка – 24.

6. Історична довідка

Люди в цих краях жили ще з давніх давен, про що свідчить відкрите археологами на південно-східній околиці села Феофілівка поселення доби бронзового віку (ІІІ - І тисячоліття до нашої ери). Поселення лежить в заплаві річки Бичихи на лівому її березі, займає кілька дюнних підвищень й становить приблизно 5 га.

         Перша згадка в історичних джерелах про село датується 20 квітня 1657 року.

         Поселення заснували біглі селяни – кріпаки. Першою оселилася тут жінка Федора (Феодора) зі своїм сином Юрієм. Невдовзі до них стали приєднуватись такі ж біглі селяни. Спочатку був утворений хутір Юр’єв, пізніше перейменований в село Юр’євка, в подальшому Юринівка. Щодо назви існує дві версії. Одна говорить про те, що хутір зветься так на честь Юрія. Друга - Юрій, або його мати, втопилися в озері Топило на Юр’єв день, тому хутір має таку назву. У 1919 році уродженець с. Степне Роман Севастянович Доля знайшов серед архівних паперів, викинутих з монастирської вежі Новгород – Сіверського, зошити з заголовком „Історія села Юринівка”. Їх автор невідомий монах писав: „Селяни не могли терпіти гніт поміщиків, вони тікали, ховалися хто де. Так сталося, що вдова Федора зі своїм сином Юрієм, ховаючись від поміщика, зупинилися за пів-версти від озера на березі болота, яке тяглося на північ майже зо 3 версти. Ця місцевість здалася їм неприступною, вони злагодили тут житло, яке стало притулком і для інших селян. Так виріс хутір і став називатися Юр’євим.

         За три версти від Юринівки був чоловічий монастир, де жили монахи – самітники. Опікувався ними Феофіл Лукашов, який  мав свій хутір Феофілівку. Згодом звістка про Юринівку дійшла до Новгород – Сіверського князя, який визнав ті землі своїми і направив своїх холопів зібрати оброк. Юринівці не визнали влади князя і знищили холопів. Князь спорядив дружину помститися юринівцям. Хто не встиг утекти був убитий, а всі хати спалені”.

         Між Феофілівкою та Лукашівкою знаходилися ліси, що називалися „Казенним” та „Осиковим”. Згодом вони стали називатися за назвами урочищ   Дмитрівська дача, Лужки, Царковищі, Рудуха, Ямищі, Дупликівська діброва, Кургани, Ріг, Поляна.        

         До гетьманства Мазепи в Юринівці була капличка. Юринівці вважалися прихожанами церкви Малого Монастирка. З часів унії юринівці були прихожанами Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря.

  Перший раз церква була закрита в  1934 році.  Потім років два-три використовувалась як колгоспна комора для збіжжя. Вдруге була закрита восени 1943 року. Приблизно в 1946-1948 роках перебудована під клуб, а в 1950-х роках розібрана населенням.

     Ні Столипінська реформа, ні війна 1914 р не пройшли мимо села. Монархісти, анархісти, соціалісти здійснювали переворот в умах селян.

В  січні 1918 року в селі була встановлена радянська влада.

Особливо важким був 1921 рік. Люди голодували, але розвивалися культура, освіта, село входило в неп, пройшла колективізація.

 З 1922 року Юринівка перейменована  в село Степне, яке в 1933 році також зазнало голодомору. Ось свідчення Кузюри Тетяни Володимирівни: „Наша сім’я важко пережила голод. Збирали і їли конюшину, сережки і листя з липи, щавель, робили з них коржики. Поряд з нами жила сім’я Козлових: батько, мати і п’ятеро дітей. Батько, щоб прогодувати сім’ю, закопав свій урожай в дерев’яних бочках. Коли про це дізналися, все зерно забрали, господаря заарештували і більше його в селі ніхто не бачив. Сім’я голодувала і одна дитина в них померла.”

 У 1934 році збудували школу та клуб, відкрили медпункт.

У квітні 1933 року на території сільської ради було створено чотири колгоспи: ім. Чкалова, ім. Чапаєва, ім. Жовтневої революції,                       ім. Калініна, які в 1956 році об’єдналися в один -  ім. Калініна. В 1992 році проведена реорганізація колгоспу ім. Калініна в КСПП „Колос", який припинив свою діяльність у 2000 році.

В роки Великої Вітчизняної війни жителі с. Степне захищали Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. 172 чоловіки загинули,  173 - нагороджені орденами та медалями.

Село звільнено від німецько-фашистських загарбників 6 вересня 1943року силами 193-ї та 354-ї стрілецьких дивізій.

7 листопада 1956 року у селі був відкритий Меморіальний комплекс: Братська могила радянських воїнів і Пам’ятник землякам  загиблим у роки Великої Вітчизняної війни.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 року №17-р територія сільської ради віднесена до 4-ї категорії радіоекологічного контролю внаслідок аварії на ЧАЄС.

7.Видатні земляки

Остапенко Микола Миколайович, 1939 року народження - директор Ізюмського оптико-механічного заводу, нагороджений орденом „Знак Пошани", медалями „За доблесну працю", „За освоєння цілини", Лауреат Державної премії, член - кореспондент Академії наук України, його прізвище занесено в книгу „Золота еліта України".

Шило Петро Володимирович, 1958 року народження, очолював підрозділ спеціального призначення Міністерства Юстиції Російської Федерації в Архангельській області. Має 11 нагород, 3 з них -  урядові. Має звання Герой Російської Федерації.

          Якушева Антоніна Григорівна, 1935 року народження, вчитель Степненської ЗОШ  І-ІІІ ступенів. Нагороджена ювілейною медаллю „За доблесний труд", медаллю А.С.Макаренка, відмінник народної освіти. У 1981 році Указом Президії ВР УРСР їй присвоєно звання „Заслужений вчитель УРСР".

9.Сучасне життя сільської ради

На території сільської ради з 2001 року немає жодного господарчого утворення.

269 господарств ведуть особисте селянське підсобне господарство.

Зареєстровані і працюють 11 приватних підприємців, 8 з них займаються торгівлею, 1 орендує став, 1 виготовляє меблі та інші столярні вироби, 1 утримує пилораму та надає сільськогосподарські послуги.

На території сільської ради працюють: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, при якій створена дошкільна група; пошта; сільський Будинок культури; сільська філія Ямпільської ЦБС; фельдшерсько-акушерський пункт; сільська рада.