Свеса

1. Свеса — селище міського типу, центр селищної ради.

2. Свого герба та прапора селищна рада не має.

3. смт Свеса розташоване на правому березі річки Свіси, за 13 км від районного центру. Залізнична стан­ція на лінії Орша — Харків.

4. Площа – 380 га.

5. Населення — 7,8 тис. чоловік.

6. Історична довідка

          Селище Свеса бере свій початок   з середини ХУІІ ст. Воно виникло, як сторожова вежа  на випадок наступу Польщі на Московські землі. Найбільш вірогідною датою заснування Свеси є 1650. Перша згадка про поселення датується другою половиною ХУІІ століття, коли гетьман Самойлович подарував його своєму зятеві Юрію Четвертинському, завдяки вигідному розташуванню, природним багатством лісового краю цей хутір перетворився на військово – стратегічну, тилову сировинну базу, практично недоступну для Польщі. Тут вироблялось деревне вугілля для мідного литва, дьоготь для побутових потреб, поташ – для миловаріння та інші.

Цікаве звукосполучення в назві селища має кілька версій. Одна з них  походить від слова „весь”, що означає невелике поселення, жителі якого називалися відповідно „весянами”. За іншою версією назва «Звиса, Свиса» пов’язана з місцем розташування поселення. Воно розташоване на крутому правому березі річки, яка того часу впритул протікала під вапняним стімким берегом, тому поселення ніби "звисало" над річкою та болотистою місцевістю, що й започаткувало назву поселення «Свиса» з наступною редакцією в назву «Свеса». Історія не донесла до на­ших часів точної дати зас­нування селища, походжен­ня його назви, прізвищ пер­ших поселенців та власни­ків, тому викладені версії мають право на життя, як доволі точне історичне при­пущення.

Після ліквідації полкового устрою на Лівобережній Україні в 1782 році хутір Свеса в складі Глухівського повіту ввійшов до Новгород-Сіверського намісництва, в 1796 році — до Малоросійської, а в 1802 році — Чернігівської гу­бернії.

Наприкінці XVIII ст. Скоропадський, а потім Неплюєв, до якого пере­йшов хутір, остаточно закріпачили селян.

Після проведення реформи селяни, хоч і стали особисто вільними, еко­номічне становище їх не поліпшилося.

З 1765 року Свеса перебуває в володінні поміщиків Неплюєвих. Крім винокурні, М.М. Неплюєву належали цукровий завод та завод з виробництва вина, побудований у 1853 р.. У 1858 р. відкрито ливарно-механічний завод.

Наявність вільних робочих рук після скасування кріпацтва і введення в дію залізниці Конотоп—Брянськ сприяли розширенню діючих підприємств і перетворенню Свеси на досить велике робітниче селище. Наприкінці XIX ст. колишній хутір уже називали слободою. В 1897 році тут проживало 865 чо­ловік. Крім того, сюди на заробітки прибували селяни з навколишніх сіл і на­віть із сусідніх губерній.

                   Перша російська революція 1905-1907 сколихнула і свесян. В ніч на 23 лютого 1905 року населення Свеси брало участь в розгромі Хутір-Михайлівського цукрового заводу й економії Терещенка. 1 травня 1905 року в селищі відбулася демонстрація. Завершилася вона бага­толюдним мітингом, який жандарми розігнали, а багатьох його учасників за­арештували. До нашого часу на схід від селища Свеса збереглося урочище під назвою „Синя криниця”, де у 1905 – 1917 революційно налаштовані робітники проводили мітинги та маївки.

На початку січня 1918 року робітники механічного й цукрового заводів встановили в селищі радянську владу й обрали Раду робітничих і селян­ських депутатів.

Дальші соціалістичні перетворення перервав наступ австро-німецьких військ. У квітні 1918 року вони захопили Свесу. 

Наприкінці листопада 1918 року 2-а Українська радянська дивізія встановила у селищі радянський контроль.

Влітку 1919 року з півдня наступали війська Денікіна. У серпні вони захопили Свесу. На початку листопада 1919 року частини Червоної Армії за допомогою партизанів відновили радянську владу.

Розгорнулися від­будовчі роботи на механічному заводі, в яких взяли участь усі трудящі сели­ща. Одночасно робітники заводу допо­магали селянам навколишніх сіл у проведенні сільськогосподарських робіт.

Відбулися зрушення і в галузі освіти й культури. У Свесі працювала початкова школа, створили пункти ліквідації неписьменності серед доросло­го населення.

Голодомор 1932-1933 рр. не оминув і свесян, хоча й маштаби голоду не були вражаючі. Люди варили борщ з різних трав, пекли оладки з клеверу, збирали пташині яйця, гнилу картоплю. Хліб пекли з картопляного лушпиння, куди добавляли липові бруньки.

У жовтні 1920 року Свеса ввійшла до складу новоствореного Шосткин-ського повіту, з березня 1923 року — до Ямпільського району Новгород-Сіверського округу, а з 1925 року в складі цього ж району — до Глухівського округу, з 1935 року – до Ямпільського району Чернігівської, а з 1939 – Сумської області.

Мирну працю трудящих перервав віроломний напад фашистських за­гарбників. 2 жовтня 1941 року німецько-фашистські війська захопили Свесу і встановили крива­вий окупаційний режим. Та жорстокість окупантів не зламала народного опору. У 1942 році в Свесі була створена група партизанського резерву. Вона займалася розвідкою, переховувала й лікувала поранених бійців, розповсюджувала листівки.

 З вересня 1943 року частини 65-армії під командуванням генерал-лейтенанта П. І. Батова визволили Свесу.

Окупанти завдали великої шкоди господарству Свеси. Вони зруйнува­ли заводські цехи, гуртожиток робітників, приміщення школи й клубу, багато житлових будинків. Загальна сума збитків становила 4,6 млн. крб. Відразу пі­сля визволення відновили діяльність партійні й радянські органи, які мобілі­зували в зусилля трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Пер­шочерговим завданням була відбудова насосного заводу. Не вистачало кваліфікованих робітників, транспортних за­собів, необхідних матеріалів. Значну допомогу робітникам Свеси подали трудящі Росії. Вони надсилали необхідне устаткування, інструменти, сировину. Незабаром насосний завод став давати продукцію для фронту.

В лавах Червоної Армії та партизанських загонах під час війни боролися проти оку­пантів 420 жителів Свеси. З них 250 за мужність і відвагу нагороджено орде­нами й медалями. Трудящі селища свято шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за свободу й незалежність Батьківщини. Вони спорудили обеліск Слави, на якому викарбувані імена 160 полеглих односельців.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни багато колишніх солдатів повернулися до мирної праці, що сприяло швидшій відбудові й розширенню підприємств. Насосний завод перейшов на випуск мирної продукції — насо­сів і хімапаратури.

7. Видатні земляки

       Володимир Петрович Бабич (01.09. 1934р.н.) - професор, академік Української академії інфор­матики, заслужений еконо­міст України, завідуючий ка­федрою планування еконо­міки та менеджменту Харківського національного універ­ситету ім. В.Н. Каразіна.

       Бабич В’ячеслав Петрович  (01.04. 1937р.н.) - кандидат економічних наук, доцент Київського політех­нічного університету, доктор економічних наук, професор, завідуючий кафедрою До­нецького політехнічного інституту.

  Бабич Валерій Петрович (19 08.1938р.н.).–доктор економічних наук, професор. За запрошенням української діаспори працює в Бостонському університеті (США)

    Бабійчук Микола Іванович (21.04 1928 р.н.), з 1979 до 1990р очолював Свеський держлісгосп, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, має звання „Заслужений лісівник УРСР.

   Деревенько Микола Авксентійович ( 12.12.1923 р.н.) – з 1967 р – директор Свеської СШ №2, „Відмінник народної освіти”, „Заслужений працівник культури України”, автор 17 статей із запровадження технічних засобів у навчанні учнів, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

  Журавльов Дмитро Григорович (03.01.1926 – 1102.1971) – кавалер ордена Слави трьох ступенів, головний лікар Свеської лікарні, його ім’ям названо одну з вулиць селища.

Пастушенко Л.Т. - ветеран Великої Вітчизняної війни, кавалер ордена Леніна.

        Ющенко Віктор Йосипович (19.01.1941 р.н.) – має звання „Заслужений машинобудівник України”, автор 6 винаходів. Нагороджений знаком „Винахідник СРСР”, медалями „За трудові заслуги”, „Ветеран праці”

9.  Сучасність населеного пункту.

     Свеса - найбіль­ший   промисловий   центр району.   Природно-ресурсний потенціал селища обумовлений його сприят­ливим географічним положенням: Свеса  та її землі входять до зони україн­ського Полісся, а саме до північно-східної його части­ни. Лісові багатства краю стали основою для розвит­ку лісопереробної промисловості та лісозаготівель.

На території селища пра­цює Свеський держлісгосп з цехом обробки деревини та випуском готової про­дукції, яка експортується в країни близького  та дале­кого зарубіжжя - Грецію, Ні­меччину, Голландію, Туреч­чину, Ізраїль. 

Головним   промисловим - підприємством селища   та району є ВАТ "Свеський насосний завод", заснований у 1879році. Він займає провідне місце в галузі насособудування не тільки в Украї­ні, а й у країнах колишнього Радянського   Союзу.   Уні­кальна продукція заводу - насоси парові, гідравлічні, дозуючі,  плунжерні,  високого та надвисокою тиску, хімапаратура,    кольорове литво сплавів на мідній ос­нові, чавунне литво, відцентрові  насоси,  товари  на­родного споживання, спецпродукція та ін.

У 2000 році до населеного пункту надійшло голубе па­ливо.

У селищі працюють дві за­гальноосвітні середні шко­ли, професійно-технічне училище ім. Героя Радян­ською Союзу Спартака Желєзного, технічна бібліотека, Свеський філіал сімейного читання Ямпільської ЦБС, Будинок технічної творчості для дітей та юнацтва, стадіон, чотири спортивні зали, му­зична школа.

Палац культури ВАТ "Своський насосний завод" -  культурно-громадський центр селища. У 2000 році дитя­чому танцювальному колек­тиву "Натхнення" було прис­воєно звання зразкового колективу профспілок України.

У селищі працює лікарня з відділенням швидкої допо­моги та стаціонарним відді­ленням на 30 ліжко-місць, психоневрологічний диспансер для престарілих людей на 250 місць.

У 1998 році в селищі побу­довано Троїцьку православ­ну церкву.