Свеса
1. Свеса — селище міського типу, центр селищної ради.
2. Свого герба та прапора селищна рада не має.
3. смт Свеса розташоване на правому березі річки Свіси, за 13 км від районного центру. Залізнична станція на лінії Орша — Харків.
4. Площа – 380 га.
5. Населення — 7,8 тис. чоловік.
6. Історична довідка
Селище Свеса бере свій початок з середини ХУІІ ст. Воно виникло, як сторожова вежа на випадок наступу Польщі на Московські землі. Найбільш вірогідною датою заснування Свеси є 1650. Перша згадка про поселення датується другою половиною ХУІІ століття, коли гетьман Самойлович подарував його своєму зятеві Юрію Четвертинському, завдяки вигідному розташуванню, природним багатством лісового краю цей хутір перетворився на військово – стратегічну, тилову сировинну базу, практично недоступну для Польщі. Тут вироблялось деревне вугілля для мідного литва, дьоготь для побутових потреб, поташ – для миловаріння та інші.
Цікаве звукосполучення в назві селища має кілька версій. Одна з них походить від слова „весь”, що означає невелике поселення, жителі якого називалися відповідно „весянами”. За іншою версією назва «Звиса, Свиса» пов’язана з місцем розташування поселення. Воно розташоване на крутому правому березі річки, яка того часу впритул протікала під вапняним стімким берегом, тому поселення ніби "звисало" над річкою та болотистою місцевістю, що й започаткувало назву поселення «Свиса» з наступною редакцією в назву «Свеса». Історія не донесла до наших часів точної дати заснування селища, походження його назви, прізвищ перших поселенців та власників, тому викладені версії мають право на життя, як доволі точне історичне припущення.
Після ліквідації полкового устрою на Лівобережній Україні в 1782 році хутір Свеса в складі Глухівського повіту ввійшов до Новгород-Сіверського намісництва, в 1796 році — до Малоросійської, а в 1802 році — Чернігівської губернії.
Наприкінці XVIII ст. Скоропадський, а потім Неплюєв, до якого перейшов хутір, остаточно закріпачили селян.
Після проведення реформи селяни, хоч і стали особисто вільними, економічне становище їх не поліпшилося.
З 1765 року Свеса перебуває в володінні поміщиків Неплюєвих. Крім винокурні, М.М. Неплюєву належали цукровий завод та завод з виробництва вина, побудований у 1853 р.. У 1858 р. відкрито ливарно-механічний завод.
Наявність вільних робочих рук після скасування кріпацтва і введення в дію залізниці Конотоп—Брянськ сприяли розширенню діючих підприємств і перетворенню Свеси на досить велике робітниче селище. Наприкінці XIX ст. колишній хутір уже називали слободою. В 1897 році тут проживало 865 чоловік. Крім того, сюди на заробітки прибували селяни з навколишніх сіл і навіть із сусідніх губерній.
Перша російська революція 1905-1907 сколихнула і свесян. В ніч на 23 лютого 1905 року населення Свеси брало участь в розгромі Хутір-Михайлівського цукрового заводу й економії Терещенка. 1 травня 1905 року в селищі відбулася демонстрація. Завершилася вона багатолюдним мітингом, який жандарми розігнали, а багатьох його учасників заарештували. До нашого часу на схід від селища Свеса збереглося урочище під назвою „Синя криниця”, де у 1905 – 1917 революційно налаштовані робітники проводили мітинги та маївки.
На початку січня 1918 року робітники механічного й цукрового заводів встановили в селищі радянську владу й обрали Раду робітничих і селянських депутатів.
Дальші соціалістичні перетворення перервав наступ австро-німецьких військ. У квітні 1918 року вони захопили Свесу.
Наприкінці листопада 1918 року 2-а Українська радянська дивізія встановила у селищі радянський контроль.
Влітку 1919 року з півдня наступали війська Денікіна. У серпні вони захопили Свесу. На початку листопада 1919 року частини Червоної Армії за допомогою партизанів відновили радянську владу.
Розгорнулися відбудовчі роботи на механічному заводі, в яких взяли участь усі трудящі селища. Одночасно робітники заводу допомагали селянам навколишніх сіл у проведенні сільськогосподарських робіт.
Відбулися зрушення і в галузі освіти й культури. У Свесі працювала початкова школа, створили пункти ліквідації неписьменності серед дорослого населення.
Голодомор 1932-1933 рр. не оминув і свесян, хоча й маштаби голоду не були вражаючі. Люди варили борщ з різних трав, пекли оладки з клеверу, збирали пташині яйця, гнилу картоплю. Хліб пекли з картопляного лушпиння, куди добавляли липові бруньки.
У жовтні 1920 року Свеса ввійшла до складу новоствореного Шосткин-ського повіту, з березня 1923 року — до Ямпільського району Новгород-Сіверського округу, а з 1925 року в складі цього ж району — до Глухівського округу, з 1935 року – до Ямпільського району Чернігівської, а з 1939 – Сумської області.
Мирну працю трудящих перервав віроломний напад фашистських загарбників. 2 жовтня 1941 року німецько-фашистські війська захопили Свесу і встановили кривавий окупаційний режим. Та жорстокість окупантів не зламала народного опору. У 1942 році в Свесі була створена група партизанського резерву. Вона займалася розвідкою, переховувала й лікувала поранених бійців, розповсюджувала листівки.
З вересня 1943 року частини 65-армії під командуванням генерал-лейтенанта П. І. Батова визволили Свесу.
Окупанти завдали великої шкоди господарству Свеси. Вони зруйнували заводські цехи, гуртожиток робітників, приміщення школи й клубу, багато житлових будинків. Загальна сума збитків становила 4,6 млн. крб. Відразу після визволення відновили діяльність партійні й радянські органи, які мобілізували в зусилля трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Першочерговим завданням була відбудова насосного заводу. Не вистачало кваліфікованих робітників, транспортних засобів, необхідних матеріалів. Значну допомогу робітникам Свеси подали трудящі Росії. Вони надсилали необхідне устаткування, інструменти, сировину. Незабаром насосний завод став давати продукцію для фронту.
В лавах Червоної Армії та партизанських загонах під час війни боролися проти окупантів 420 жителів Свеси. З них 250 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями. Трудящі селища свято шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за свободу й незалежність Батьківщини. Вони спорудили обеліск Слави, на якому викарбувані імена 160 полеглих односельців.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни багато колишніх солдатів повернулися до мирної праці, що сприяло швидшій відбудові й розширенню підприємств. Насосний завод перейшов на випуск мирної продукції — насосів і хімапаратури.
7. Видатні земляки
Володимир Петрович Бабич (01.09. 1934р.н.) - професор, академік Української академії інформатики, заслужений економіст України, завідуючий кафедрою планування економіки та менеджменту Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
Бабич В’ячеслав Петрович (01.04. 1937р.н.) - кандидат економічних наук, доцент Київського політехнічного університету, доктор економічних наук, професор, завідуючий кафедрою Донецького політехнічного інституту.
Бабич Валерій Петрович (19 08.1938р.н.).–доктор економічних наук, професор. За запрошенням української діаспори працює в Бостонському університеті (США)
Бабійчук Микола Іванович (21.04 1928 р.н.), з 1979 до 1990р очолював Свеський держлісгосп, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, має звання „Заслужений лісівник УРСР.
Деревенько Микола Авксентійович ( 12.12.1923 р.н.) – з 1967 р – директор Свеської СШ №2, „Відмінник народної освіти”, „Заслужений працівник культури України”, автор 17 статей із запровадження технічних засобів у навчанні учнів, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Журавльов Дмитро Григорович (03.01.1926 – 1102.1971) – кавалер ордена Слави трьох ступенів, головний лікар Свеської лікарні, його ім’ям названо одну з вулиць селища.
Пастушенко Л.Т. - ветеран Великої Вітчизняної війни, кавалер ордена Леніна.
Ющенко Віктор Йосипович (19.01.1941 р.н.) – має звання „Заслужений машинобудівник України”, автор 6 винаходів. Нагороджений знаком „Винахідник СРСР”, медалями „За трудові заслуги”, „Ветеран праці”
9. Сучасність населеного пункту.
Свеса - найбільший промисловий центр району. Природно-ресурсний потенціал селища обумовлений його сприятливим географічним положенням: Свеса та її землі входять до зони українського Полісся, а саме до північно-східної його частини. Лісові багатства краю стали основою для розвитку лісопереробної промисловості та лісозаготівель.
На території селища працює Свеський держлісгосп з цехом обробки деревини та випуском готової продукції, яка експортується в країни близького та далекого зарубіжжя - Грецію, Німеччину, Голландію, Туреччину, Ізраїль.
Головним промисловим - підприємством селища та району є ВАТ "Свеський насосний завод", заснований у 1879році. Він займає провідне місце в галузі насособудування не тільки в Україні, а й у країнах колишнього Радянського Союзу. Унікальна продукція заводу - насоси парові, гідравлічні, дозуючі, плунжерні, високого та надвисокою тиску, хімапаратура, кольорове литво сплавів на мідній основі, чавунне литво, відцентрові насоси, товари народного споживання, спецпродукція та ін.
У 2000 році до населеного пункту надійшло голубе паливо.
У селищі працюють дві загальноосвітні середні школи, професійно-технічне училище ім. Героя Радянською Союзу Спартака Желєзного, технічна бібліотека, Свеський філіал сімейного читання Ямпільської ЦБС, Будинок технічної творчості для дітей та юнацтва, стадіон, чотири спортивні зали, музична школа.
Палац культури ВАТ "Своський насосний завод" - культурно-громадський центр селища. У 2000 році дитячому танцювальному колективу "Натхнення" було присвоєно звання зразкового колективу профспілок України.
У селищі працює лікарня з відділенням швидкої допомоги та стаціонарним відділенням на 30 ліжко-місць, психоневрологічний диспансер для престарілих людей на 250 місць.
У 1998 році в селищі побудовано Троїцьку православну церкву.